1. Словник української мови в 11 томах

гнійник

ГНІЙНИ́К, а́, ч. Місце скупчення гною (у 1 знач.); нарив.

Якщо у хворого довгий час існує каверна або гнійник легенів, то його вже майже неможливо вилікувати (Наука.., З, 1957, 15);

*Образно. Обвинувачення [на Нюрнберзькому процесі] викриває все лихо, заподіяне світові фашистами, і розтинає отруйний гнійник на тілі людства — фашизм (Смолич, Після війни, 1947, 31);

*У порівн. Видно, застаріла ненависть до Радянського Союзу прорвалась у нашого ворога [Гітлера], як гнійник (Довж., III, 1960, 17).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гнійник — гнійни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. гнійник — -а, ч. 1》 Місце скупчення гною (у 1 знач.); нарив. 2》 ент., зах. Гнойовик. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гнійник — ГНІЙНИ́К, а́, ч., вет., мед. Те саме, що гноя́к. Якщо у хворого довгий час існує каверна або гнійник легенів, то його вже майже неможливо вилікувати (з наук.-попул. літ.); * Образно. Словник української мови у 20 томах
  4. гнійник — НАРИ́В (гнійне запалення), АБСЦЕ́С мед.; ГНІЙНИ́К, ГНОЯ́К розм., ГНОЯ́НКА розм. (нарив із значним скупченням гною). Денис Ісакович ушкодив свій нарив, І на нозі йому прикинулась гангрена (М. Рильський); Так як гноянки свербіли, то Солиха їх чухала, роздирала (Панас Мирний). — Пор. фуру́нкул. Словник синонімів української мови
  5. гнійник — Гнійник, -ка м. Навозный жукъ. Вх. Зн. 11. Словник української мови Грінченка