говірка

ГОВІ́РКА, и, ж.

1. лінгв. Різновид загальнонародної мови, поширений на невеликій території.

Місцеві говірки мають свою граматичну будову і основний словниковий фонд, принаймні на певних етапах свого розвитку, поки вони не розчиняться в загальнонародній, національній мові (Літ. газ., 7.IX 1950, 3).

2. тільки одн., діал. Розмова.

Говірка на вулиці, тупання; ворота рипали, віконця стукали; усе чула Галя… (Вовчок, І, 1955, 155);

Кобзар чув приглушену говірку людей (Рибак, Помилка.., 1956, 156).

3. тільки одн., розм. Манера говорити, вимовляти.

З себе була [пані] висока, огрядна, говірки скорої, гучної (Вовчок, І, 1955, 258);

Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним [онуком], не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував, як це робив не з кожним і дорослим (Ю. Янов., І, 1958, 432).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. говірка — гові́рка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири гові́рки Орфографічний словник української мови
  2. говірка — Гові́рка. Розмова, повідомлення, інформація. Рівночасно сказав др. Цуркан, що семінаристи учать ся по-руски в семінариї[...] Алея не вірю в таку говірку. Хиба, учать по-руски тайком (сьміх), бо на универзитеті нізто не знає о такій науці (Є. Пігуляк, Б., 1895, 7, 2). Українська літературна мова на Буковині
  3. говірка — Діялект; (певної соціяльної групи) арґо, неґ. жаргон, сленг, суржик; (дитяча) лексикон; Д. розмова, бесіда. Словник синонімів Караванського
  4. говірка — [гоув’ірка] -ркие, д. і м. -рц'і, мн. гов'ірки, гов'ірок дв'і гоув'іркие Орфоепічний словник української мови
  5. говірка — -и, ж. 1》 лінгв. Різновид загальнонародної мови, поширений на невеликій території. 2》 тільки одн., діал. Розмова. 3》 тільки одн., розм. Манера говорити, вимовляти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. говірка — ГОВІ́РКА, и, ж. 1. тільки одн., діал. Розмова. Говірка на вулиці, тупання; ворота рипали, віконця стукали; усе чула Галя... (Марко Вовчок); Кобзар чув приглушену говірку людей (Н. Словник української мови у 20 томах
  7. говірка — див. мова; розмова Словник синонімів Вусика
  8. говірка — ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Словник синонімів української мови
  9. говірка — Гові́рка, -рки, -рці; -ві́рки, -рок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. говірка — Говірка, -ки ж. 1) Выговоръ, діалектъ, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Черниг. Пані наша.... з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. ІІ. 31. 2) Разговоръ, говореніе. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. Словник української мови Грінченка