говір

ГО́ВІР, вору, ч.

1. тільки одн. Звучання розмови; гомін.

В німецьких окопах чувся приглушений говір (Кучер, Чорноморці, 1956, 169);

*Образно. Ось близько мовою хвиль говорить з берегами океан. Говір то наростав, підносячись до могутнього ревіння, то стихав (Ле, Клен. лист, 1960, 86).

2. лінгв. Те саме, що гові́рка 1.

Опріч знання різних діалектів, треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі відтінки говорів (Коцюб., III, 1956, 312);

Він.. знав характерні нюанси говору майже кождого села в околиці Дрогобича (Фр., IV, 1950, 273);

// тільки одн., розм. Те саме, що гові́рка 3.

Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцькай вигукує своїм співучим подільським говором: — ..Так, наче в пекло! (Гончар, І, 1954, 40);

*Образно. І скот, і травиця, і навіть каміння — все те мало свій говір, свою мову (Мирний, II, 1954, 48).

3. розм. Різні розмови; поголос, чутки.

Той тиждень тільки і було говору та гомону по городу, що за Колісника (Мирний, III, 1954, 381).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. говір — • говір - різновид загальнонар. мови, що вживається на порівняно обмеженій території і характеризується сукупністю специфічних особливостей у фонетиці, граматиці й лексиці, якими він протиставляється ін. Г. і літературній мові. Часто... Українська літературна енциклопедія
  2. говір — [гов'ір] -вору, м. (на) -вор'і, мн. -ворие, -вор'іў Орфоепічний словник української мови
  3. говір — Говірка, гомін, гамір, погогос, поголоска, чутка, чутки Словник чужослів Павло Штепа
  4. говір — го́вір іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  5. говір — ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Словник синонімів української мови
  6. говір — Говір, -вору м. Говоръ. Почувся людський говір, крик. Левиц. І. 126. Словник української мови Грінченка
  7. говір — Територіальний варіант національної мови, який має фонетичні, морфологічні, синтаксичні та лексичні особливості й поєднує в собі групу однотипних говірок; г. входять до складу наріч або діалектних груп. Універсальний словник-енциклопедія
  8. говір — Го́вір, го́вору, -ворові; -вори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. говір — ГО́ВІР, вору, ч. 1. тільки одн. Звучання розмови; гомін. З приміщення професорового долітає до мене якийсь роздратований, але глухий говір (М. Івченко); В німецьких окопах чувся приглушений говір (В. Словник української мови у 20 томах
  10. говір — -вору, ч. 1》 тільки одн. Звучання розмови; гомін. 2》 лінгв. Те саме, що говірка 1). || тільки одн., розм. Те саме, що говірка 3). 3》 розм. Різні розмови; поголос, чутки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  11. говір — див. гамір; звучання; мова Словник синонімів Вусика