говір

ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Франко); Добра дикція, чітка вимова будь-яких складних звукосполучень має першорядне значення для всіх, хто виступає прилюдно (з науково-популярної літератури); Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним (онуком), не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував (Ю. Яновський); Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцький вигукує своїм співучим подільським говором: — ..Так, наче в пекло! (О. Гончар).

ГО́МІН (звучання голосів, розмови), ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКА діал.; ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті — як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М. Коцюбинський); Спочатку плеск почув Гайдай Іван, а потім говір стишений (І. Гончаренко); У хаті говірка голосна почулася, склики й скарги (Марко Вовчок); Село ще спало. Ніде не було видно диму з димарів, не чути людського гамору (В. Гжицький); Ярмарок аж кипів.., стук, гук, розголос (Марко Вовчок); Сміються приятелі, міркують, і тиха їх гомінка лагідно оддається в лунких стінах порожнього класу (С. Васильченко); Гелґання бійців нагадувало ярмарок (Ю. Яновський). — Пор. га́лас, гуді́ння.

ДІАЛЕ́КТ (місцевий різновид загальнонародної мови); НАРІ́ЧЧЯ (сукупність таких різновидів на більшій території); ГОВІ́РКА, ГО́ВІР, БАЛА́ЧКА розм., заст. (на невеликій території). Їм не треба було перекладача, бо словацька мова, як відомо, дуже споріднена з співучим подільським Хоминим діалектом (О. Гончар); Українська мова має три наріччя: північне, або поліське, і два південних -- південно-східне і південно-західне (з журналу); В пам'яті постають особливості місцевої говірки (Є. Гуцало); Дослідник мріє на основі вивчення написів Софії та інших пам'яток Києва відтворити риси невідомого нам київського говору XI-XII століття (з журналу); (Гнат:) Знайомий голос і балачка чисто запорозька. Хто ти? (І. Карпенко-Карий).

ЧУ́ТКА (ЧУТКИ́) (повідомлення про когось, щось, звичайно ніким не підтверджене), ГО́ВІР розм., ГО́МІН розм., ПРО́СЛУХ розм., СЛИХ заст., ПЕРЕ́КАЗИ заст.; ПОГОЛО́СКА, ПО́ГОЛОС, РО́ЗГОЛОС, ПОГОЛО́СОК (вістка, вірогідність якої не встановлено); ПЛІ́ТКА, СПЛІ́ТКА, ПО́ГОВІР, ПОГОВІ́РКА розм., СЛА́ВА розм., ПО́СЛАВКА розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д (СУДИ́ ТА ПЕРЕСУ́ДИ) розм., ПЕРЕГУ́ДИ розм., ПЕРЕГУ́ДКА розм., ЗВО́ДИ ТА ПЕРЕВО́ДИ діал., ОСУ́ДА діал. (свідомо неправдива або викликана необізнаністю звістка); ШЕ́ПІТ, ШЕ́ПТИ розм. (перев. потаємні); БРЕ́ХНІ, ПОБРЕХЕ́НЬКИ розм. (навмисне викривлені вістки). Чутка про дикий бал у панському дворі пішла по селу й нікого не здивувала (І. Нечуй-Левицький); Той тиждень тільки і було говору та гомону, що за Колісника (Панас Мирний); Прослух між людьми пішов (переклад М. Рильського); Йшли страшні слихи про якогось Кривоноса та його загін, що рубав упень панів (І. Нечуй-Левицький); Тривога обіймала село. Переказам не було кінця (М. Коцюбинський); Пущено було по місту поголоску, що сьогодні засідання суду — закрите (П. Колесник); Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо (К. Гордієнко); Вона вже мусить сама викрити своє ймення, і розголос про се доходить до властей (Леся Українка); Поліна любила переповідати плітки й анекдоти про знайомих (П. Загребельний); — Анеля! І ти можеш допустити на хвилю, що я буду вірити підлим спліткам? (І. Франко); Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір (Т. Шевченко); На цілий місяць дала (Мадярка) довгоязиким жінкам предмет для цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава про мене недобра біжить... Суд-пересуд... Але все те минає (романс); Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив (Марко Вовчок); Здавалося, що треба було б звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Дума б то (жінка) по старовині, щоб і тут пащекувати, та приньметься за зводи та за переводи: а тут їй зараз у рот і сіла жаба (Г. Квітка-Основ'яненко); Смерть не так страшная, як осуда людськая (П. Чубинський); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона "піймала" Порицького (Леся Українка); Насті вже давно хотілося провчити бабу, щоб по хатах брехень не розносила (Я. Качура); А добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (П. Гулак-Артемовський). — Пор. 1. пере́су́ди, повідо́млення.