1. Словник української мови у 20 томах

говір

ГО́ВІР, вору, ч.

1. тільки одн. Звучання розмови; гомін.

З приміщення професорового долітає до мене якийсь роздратований, але глухий говір (М. Івченко);

В німецьких окопах чувся приглушений говір (В. Кучер);

Після обідні піднімається радісний шум і говір (О. Воропай);

* Образно. Ось близько мовою хвиль говорить з берегами океан. Говір то наростав, підносячись до могутнього ревіння, то стихав (Іван Ле).

2. лінгв. Те саме, що гові́рка 2.

Дієслова часто виступають у формах, наявних у наддніпрянських, слобожанських і південноукраїнських говорах (ходе, відходе, огорта) (В. Русанівський);

Він .. знав характерні нюанси говору майже кождого села в околиці Дрогобича (І. Франко);

Опріч знання різних діалектів, треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі відтінки говорів (М. Коцюбинський);

// тільки одн., розм. Те саме, що гові́рка 3.

– Я й сам спершу одержимим цього захожого рахував, – з його фудульним говором, ворожбами з піску та когутячих пер він здавався не при свому [своєму] умі (К. Гриневичева);

Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцькай вигукує своїм співучим подільським говором: – Ой, патку [татку] мій, патку!.. Так, наче в пекло! (О. Гончар);

* Образно. І скот, і травиця, і навіть каміння – все те мало свій говір, свою мову (Панас Мирний).

3. розм. Різні розмови; поголос, чутки.

Той тиждень тільки і було говору та гомону по городу, що за Колісника (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. говір — го́вір іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. говір — [гов'ір] -вору, м. (на) -вор'і, мн. -ворие, -вор'іў Орфоепічний словник української мови
  3. говір — -вору, ч. 1》 тільки одн. Звучання розмови; гомін. 2》 лінгв. Те саме, що говірка 1). || тільки одн., розм. Те саме, що говірка 3). 3》 розм. Різні розмови; поголос, чутки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. говір — Говірка, гомін, гамір, погогос, поголоска, чутка, чутки Словник чужослів Павло Штепа
  5. говір — • говір - різновид загальнонар. мови, що вживається на порівняно обмеженій території і характеризується сукупністю специфічних особливостей у фонетиці, граматиці й лексиці, якими він протиставляється ін. Г. і літературній мові. Часто... Українська літературна енциклопедія
  6. говір — див. гамір; звучання; мова Словник синонімів Вусика
  7. говір — Територіальний варіант національної мови, який має фонетичні, морфологічні, синтаксичні та лексичні особливості й поєднує в собі групу однотипних говірок; г. входять до складу наріч або діалектних груп. Універсальний словник-енциклопедія
  8. говір — ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Словник синонімів української мови
  9. говір — Го́вір, го́вору, -ворові; -вори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. говір — ГО́ВІР, вору, ч. 1. тільки одн. Звучання розмови; гомін. В німецьких окопах чувся приглушений говір (Кучер, Чорноморці, 1956, 169); *Образно. Ось близько мовою хвиль говорить з берегами океан. Словник української мови в 11 томах
  11. говір — Говір, -вору м. Говоръ. Почувся людський говір, крик. Левиц. І. 126. Словник української мови Грінченка