гребець
ГРЕБЕ́ЦЬ, бця́, ч.
1. Той, хто гребе веслами.
— Ти, Іване, до берега приставай, — крикнув пан до одного з гребців (Мирний, І, 1954, 312);
Гребці повинні були пропливти кілька кілометрів вниз по річці (Ів., Вел. очі, 1956, 85).
2. рідко. Той, хто згрібає що-небудь граблями, лопатою і т. ін.
Тут рота косарів є гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Ніхто од бою [з троянцями] не цуравсь (Котл., І, 1952, 182).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гребець — гребе́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- гребець — -бця, ч. 1》 Той, хто гребе веслами. 2》 рідко. Той, хто згрібає що-небудь граблями, лопатою і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гребець — Весляр Словник чужослів Павло Штепа
- гребець — ВЕСЛЯ́Р (той, хто веслує), ГРЕБЕ́ЦЬ рідше; ГОНДОЛЬЄ́Р (на гондолі). Крізь легкий туман над поверхнею води вимальовувався човен з двома веслярами (І. Ле); Побачила (Олеся) недалеко човен з двома гребцями (О. Словник синонімів української мови
- гребець — Гребе́ць, гребця́; гребці́, -бці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гребець — Гребець, -бця м. 1) Работникъ, сгребающій сѣно. Левч. 135. Грин. ІІІ. 128, 129. Хто йде — горох скубне: гребець скубне у жменю; іде косарь і жнець, — нагарбають в кишеню. Г Арт. (О. 1861. III. 95). 2) Гребецъ, лодочникъ. Стор. ІІ. 138. ум. гребчик. Словник української мови Грінченка