грюкання
ГРЮ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. грю́кати і звуки, утворювані цією дією.
Вона бігла й уявляла собі світло в вікнах, грюкання дверима, охання й лемент (Коцюб., І, 1955, 328);
Десь тільки дальше, в центрі міста, чути було якесь ритмічне грюкання та глухий гук (Вас., II, 1959, 15);
Двері з шаленим грюканням відчинилися (Баш, Вибр., 1948, 51).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- грюкання — грю́кання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- грюкання — -я, с. Дія за знач. грюкати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- грюкання — ГУ́РКІТ (протяжні, розкотисті звуки від ударів, падіння тощо), ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, ГРІМ, ГРИМОТА́ННЯ, ГРИМОТІ́ННЯ, ГРЮ́КІТ, ГРЮ́КАННЯ, ГУ́РКАННЯ, ГРЮКОТІ́ННЯ, ГРЮКАНИ́НА розм., ЯСА́ заст.; ВИ́ГРІМ, ГУРКОТНЯ́ розм., ГУРКОТНЕ́ЧА розм. Словник синонімів української мови
- грюкання — Грю́кання, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- грюкання — Грюкання, -ня с. Стучаніе, грохотаніе. Словник української мови Грінченка