гукання

ГУКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гука́ти 1 і звуки, утворювані цією дією.

— І-гі-гі-і! — почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (Коцюб., І, 1955, 236);

Вітер.. вертав до Васьки його гукання: — Тату-у-у! (Мик., II, 1957, 83).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гукання — гу́кання іменник середнього роду гуркання гука́ння іменник середнього роду від: гука́ти Орфографічний словник української мови
  2. гукання — I гук`ання-я, с. Дія за знач. гукати 1) і звуки, утворювані цією дією. II г`укання-я, с. Те саме, що гуркання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гукання — ГУ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. гу́кати і звуки, утворювані цією дією. Гукання гармат стихло (В. Винниченко). Словник української мови у 20 томах
  4. гукання — Гука́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. гукання — Гука́ння, -ня с. Крикъ, окликаніе, зовъ. Словник української мови Грінченка