1. Великий тлумачний словник сучасної мови

гукання

I гук`ання-я, с.

Дія за знач. гукати 1) і звуки, утворювані цією дією.

II г`укання-я, с.

Те саме, що гуркання.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гукання — гу́кання іменник середнього роду гуркання гука́ння іменник середнього роду від: гука́ти Орфографічний словник української мови
  2. гукання — ГУ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. гу́кати і звуки, утворювані цією дією. Гукання гармат стихло (В. Винниченко). Словник української мови у 20 томах
  3. гукання — Гука́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. гукання — ГУКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гука́ти 1 і звуки, утворювані цією дією. — І-гі-гі-і! — почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (Коцюб., І, 1955, 236); Вітер.. вертав до Васьки його гукання: — Тату-у-у! (Мик., II, 1957, 83). Словник української мови в 11 томах
  5. гукання — Гука́ння, -ня с. Крикъ, окликаніе, зовъ. Словник української мови Грінченка