1. Словник української мови в 11 томах

гуморист

ГУМОРИ́СТ, а, ч.

1. Автор або виконавець гумористичних творів.

О. Є. Корнійчук.. на 2-му Всеукраїнському з’їзді письменників дуже правильно сказав про Степана Олійника, як про вельми обдарованого гумориста (Вишня, II, 1956, 391).

2. Людина, що має нахил до гумору.

— Я люблю побалакати й з сільськими дядьками: між ними трапляються веселі гумористи (Н.-Лев., IV, 1956, 118);

Своїм характером, психологічним складом таланту Лесь Мартович був сатириком, гумористом (Жовт., 2, 1956, 107).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гуморист — гумори́ст іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. гуморист — Сміхотворець, сміхотвор; (автор сатири) сатирик; (у житті) веселун, СМІХУН, сміхотун, жартун, жартівник. Словник синонімів Караванського
  3. гуморист — -а, ч. 1》 Автор або виконавець гумористичних творів. 2》 Людина, що має нахил до гумору. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гуморист — див. письменник Словник синонімів Вусика
  5. гуморист — гумори́ст 1. Письменник, у творах якого життєві явища зображуються в незлобиво-насмішкуватому освітленні. 2. Переносно – людина з гумором, схильна до гумору. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. гуморист — ГУМОРИ́СТ (людина, схильна до гумору), СМІХОТВО́РЕЦЬ, СМІХОТВО́Р заст. — Я люблю побалакати й з сільськими дядьками: між ними трапляються веселі гумористи (І. Словник синонімів української мови
  7. гуморист — Гумори́ст, -та; -ри́сти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)