гу-гу

ГУ-ГУ́, ГУ-ГУ-ГУ́, виг. Звуконаслідування, що передає гудіння вітру та звуки предметів, які гудуть, гуготять.

Гу-гу-у-у! — загуло Віхало, і все кругом його закрутилося (Мирний, IV, 1955, 303);

— Гу-гу-гу! — в дворі гуділо (Фр., XII, 1953, 35);

По дорозі — Паровози: —Гу-гу-гу! — Відкрита путь (Нех., Ми живемо.., 1960, 20).

◊ Ні (ані́) гу-гу́ — мовчати, не сказати жодного слова.

— Кинь його, Оверку, к чорту! Та вмийся, ти, сопляк, і щоб ні гу-гу нікому! Чув? (Головко, II, 1957, 146);

Другий день вже ні гу-гу й керівник дільниці [шахти] (С. Ол., Вибр., 1959, 219).