гу
ГУ, виг.
1. Уживається при потребі окликнути кого-небудь.
— Коли слухаємо, щось по лісу гукає, та так далеко, що й голос ледве доносить, а далі все ближче та ближче: — А, дядьку, гу!.. (Морд., І, 1958, 57).
2. Звуконаслідування, що передає гудіння вітру і т. ін.
По садках — гу-!.. гу-у! (вітер). І падає листя пожовкле додолу, падає, падає, падає… (Головко, І, 1957, 140);
// Звуконаслідування, що передає безперервний плач.
А зозуленька як ку, так ку! а я молода, як гу, так гу! (Чуб., V, 1874, 589).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гу — гу вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- гу — невідм., мн. Старовинні китайські ударні музичні інструменти з родини мембранофонів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гу — Старовинні китайські ударні інструменти з мембранофонів, різні за розміром двосторонні барабани, які супроводжували виконання гімнів в XI — VII ст. до н.е. Словник-довідник музичних термінів
- гу — див. агов Словник синонімів Вусика
- гу — ні (ані́) гу-гу́. 1. кому, про що і без додатка. Нічого не говорити; мовчати. — Кинь його, Оверку, к чорту! Та вмийся, .. і щоб ні гу-гу нікому! Чув? (А. Головко); Чоловічок дуже дивний. Він завжди мовчав, як пень: Ні гу-гу, анітелень (П. Фразеологічний словник української мови
- гу — Гу! меж. 1) Ау! А де ти? гу! сховайсь у ліс, а я в траву. Ном. № 14142. 2) Подражаніе гудѣнію, напр. вѣтра. Вітер каже: «гу-гу-гу, сім свит продму». Ном. № 11161. Также о непрерывномъ звукѣ плача: А зузуленька як ку, так ку! а я молода, як гу, так гу!... Словник української мови Грінченка