да

ДА¹, спол., діал.

1. єднальний. З’єднує однорідні члени речення або цілі речення.

На селі стихло; хіба де стукне віконце да проскочить попід ворітьми хисткий парубок (Вовчок, І, 1955, 71);

Биймо да биймо панів з паненятами! (Тич., І, 1946, 218).

2. приєднувальний. Приєднує речення або члени речення, що доповнюють чи уточнюють раніше висловлену думку.

Вона мені: — Да ти, мабуть, зроду дурний! да ти се, да ти те! (Вовчок, І, 1955, 76).

3. протиставний. З’єднує члени речення або цілі речення з протиставним значенням.

Для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Да як заховаться? (Греб., І, 1957, 83);

— Ревеш, вітре, да не плачеш, Бо тобі не тяжко (Пісні та романси.., II, 1956, 23).

ДА², част., розм., рідко.

1. ствердж. Уживається при передачі підсумку роздумів з приводу чого-небудь у знач. так, дійсно.

Да, хороша-таки штука життя (Головко, II, 1957, 179);

// Уживається при несподіваній згадці про щось забуте або пропущене у попередній розмові, при раптовій зміні теми розмови і т. ін.

— Да, — раптом згадав Сергій Іванович. — Подзвоню ж на станцію (Головко, І, 1957, 470);

— Да, я не сказав, як потрапив до Маші (Ю. Янов., II, 1954, 77).

2. підсил. Уживається на початку речення для підсилення виразності висловлювання.

— І чого в тебе такі очі сумні? — Да того, може, що нездужаю (Вовчок, I, 1955, 195);

— Да ви просто геніальна голова (Мирний, III, 1954,285);

// Уживається всередині речення перед присудком або групою присудка для підсилення його значення.

А в нашому селі да був дід одинокий (Барв., Опов.., 1902, 266);

Катря сього вечора да така ласкава була й весела (Вовчок, І, 1955, 197);

// Уживається з наказ. сп. або при висловленні побажання, спонукання.

— Да подивіться, люди добрі, чи він же не козак? (Вовчок, І, 1955, 73).

Да й, рідко — те саме, що Та й ( див. та).

Нехай собі да й шумлять дуби, шумлять дуби, де глибокі рови (Тич., І, 1946, 168).