дворянчик
ДВОРЯ́НЧИК, а, ч., зневажл. Зменш. до дворяни́н.
Чи не покажеться шляхетська морда польського легіонера із миршавих дворянчиків (Еллан, II, 1958, 222).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дворянчик — дворя́нчик іменник чоловічого роду, істота зневажл. Орфографічний словник української мови