1. Словник української мови в 11 томах

двоє

ДВО́Є, двох, числ. кільк. Збірн. до два.

Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини (Вовчок, І, 1955, 273);

Був собі дід та баба. З давнього давно, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Шевч., І, 1951, 311);

Двоє барил з водою стояли коло стіжка (Н.-Лев., II, 1956, 196);

Під стінкою на вичовганій канапі сиділо ще двоє пасажирів (Панч, Синів.., 1959, 4);

[Дудар:] Я хочу сказати цьому дідові двоє слів (Мик., І, 1957, 82);

Зосталася Яресьчиха з трьома дітьми: двоє дочок і син (Гончар, Таврія.., 1957, 9);

//

у знач. ім. Вже можна було розібрати, що там [у човні] сиділо четверо — двоє на веслах, а двоє — один проти одного (Коцюб., І, 1955, 386);

Кажуть, якщо двоє палко покохали.., То для них, хороших, праця вдвічі мила, То ж у кожнім серці — вдвічі більше сили (Гірник, Друзі.., 1953, 44).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. двоє — дво́є числівник кількісний Орфографічний словник української мови
  2. двоє — Двох, числ. збірн. Вживається: з іменниками чоловічого роду, що означають назви істот, рідше – предметів: братів, дідів, коней, малюків, матросів, пасажирів, пастухів, перехожих, поранених, робітників, синів, солдатів, хлопців, деньків, обідів, ротів... Літературне слововживання
  3. двоє — двох, числ. кільк. Збірн. до два. || у знач. ім. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. двоє — Двійко, двійка, удвійці, удвійку, двох, удвох Словник чужослів Павло Штепа
  5. двоє — Двоє рідких, а третій борщ. Насміх з лихого обіду. Зійшлося двоє, сліпі обоє. Насміх з лихого подружжя. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. двоє — ганя́ти (ганя́тися, полюва́ти і т. ін.) за двома́ зайця́ми. Намагатися одночасно здобути успіх у двох і більше справах; братися за кілька справ одночасно. Приїхав він саме тоді, коли Друзь ні про що, крім Василя Максимовича, не мав права думати. Фразеологічний словник української мови
  7. двоє — ДВО́Є, ДВІ́ЙКО (ДВО́ЙКО) розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКО розм., ОБО́ЄЧКО розм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був собі дід та баба.. Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Т. Словник синонімів української мови
  8. двоє — Дво́є, двох, двом, двома́ (непрямі відм. від два). Дво́є ві́дер Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. двоє — Двоє, двох чис. Двое. Як двоє у батька дітей, то як єдно; а як єдно, то як ні єдного. Ном. У його двоє діл. Лебед. у. Почав їх (учеників) посилати по двоє. Єв. Мр. VI. 7. Словник української мови Грінченка