1. Літературне слововживання

двоє

Двох, числ. збірн. Вживається: з іменниками чоловічого роду, що означають назви істот, рідше – предметів: братів, дідів, коней, малюків, матросів, пасажирів, пастухів, перехожих, поранених, робітників, синів, солдатів, хлопців, деньків, обідів, ротів; з іменниками середнього роду, що є назвами істот, предметів, явищ: звірят, курчат, телят, барил, вікон, крил, ліжок, літ, слів, яєць; з іменниками жіночого роду, що означають істот, – зрідка: дочок, жінок, рибок, свиней, спортсменок, школярок, щук (з іменниками ж. р., що означають предмети, не вживається); з іменниками, що вживаються в множині й мають відтінок збірності, а також з іменниками, що означають парні предмети й мають тільки форму множини: дівчат, дітей, людей, овець, воріт, дверей, ножиць, саней, шароварів; з особовими займенниками в множині: нас (вас, їх) було двоє, їх стало двоє. У знач. ім.: у човні сиділо двоє. Двоє б’ються – третій не мішайся (прислів’я). По двоє, у знач. присл. По дві особи, істоти, по два предмети: шикувалися по двоє, по двоє почали розходитися.

Збірні числівники надають висловлюваному зниженого стилістичного відтінку і тому широко використовуються в розмовній мові, а в науковому та діловому стилях літературної мови вживаються зрідка (отже, краще не двоє генералів, а два генерали).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. двоє — дво́є числівник кількісний Орфографічний словник української мови
  2. двоє — двох, числ. кільк. Збірн. до два. || у знач. ім. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. двоє — Двійко, двійка, удвійці, удвійку, двох, удвох Словник чужослів Павло Штепа
  4. двоє — Двоє рідких, а третій борщ. Насміх з лихого обіду. Зійшлося двоє, сліпі обоє. Насміх з лихого подружжя. Приповідки або українсько-народня філософія
  5. двоє — ганя́ти (ганя́тися, полюва́ти і т. ін.) за двома́ зайця́ми. Намагатися одночасно здобути успіх у двох і більше справах; братися за кілька справ одночасно. Приїхав він саме тоді, коли Друзь ні про що, крім Василя Максимовича, не мав права думати. Фразеологічний словник української мови
  6. двоє — ДВО́Є, ДВІ́ЙКО (ДВО́ЙКО) розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКО розм., ОБО́ЄЧКО розм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був собі дід та баба.. Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Т. Словник синонімів української мови
  7. двоє — Дво́є, двох, двом, двома́ (непрямі відм. від два). Дво́є ві́дер Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. двоє — ДВО́Є, двох, числ. кільк. Збірн. до два. Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини (Вовчок, І, 1955, 273); Був собі дід та баба. З давнього давно, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  9. двоє — Двоє, двох чис. Двое. Як двоє у батька дітей, то як єдно; а як єдно, то як ні єдного. Ном. У його двоє діл. Лебед. у. Почав їх (учеників) посилати по двоє. Єв. Мр. VI. 7. Словник української мови Грінченка