двоїтися

ДВОЇ́ТИСЯ, двої́ться, недок.

1. Ділитися надвоє; роздвоюватися.

Коло розривалось, випускало одних людей, приймало других і знов оберталось живим колесом; пари єднались, розлучались, двоїлись (Л. Укр., III, 1952, 671);

Подорожні минули вже луг. Тут дорога двоїлася (Шиян, Гроза.., 1956, 665);

// Ставати, бути подвійним, суперечливим; спрямовуватися одночасно на два предмети, дві сторони чого-небудь (про думки, почуття).

Свідомість його двоїлась. Чув, що коло його Марічка, і знав, що Марічки нема на світі (Коцюб., II, 1955, 346);

У Мартохи двоїлось почуття: і дражнило її панське втручання в її родину, і підлещала панська ласка до її дитини (Л. Укр., III, 1952, 636);

— За нове життя треба битися! Двоїтися, вагатися я не стану! (Горд., II, 1959,324).

2. Здаватися подвійним, подвоюватися (про предмети).

Почало темніти, а Параска від вікна не одходить. Світ то двоїться, то троїться у її очах (Мирний, IV, 1955, 62);

І коли в очах уже.. двоїлися зорі, вона співала йому колискові про журавля, про чайку (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 216).

◊ Двої́тися в оча́х (звичайно безос.) — те саме, що двої́тися 2.

Хто, як-то кажуть, боїться, тому в очах двоїться (Козл., Сонце.., 1957, 22);

Руки починали боліти. Від напруження двоїлось в очах (Трубл., II, 1955, 83).