1. Словник української мови в 11 томах

двоїти

ДВОЇ́ТИ, двою́, двої́ш, недок.

1. перех. Ділити надвоє; роздвоювати.

Франко не двоїв себе на письменника і приватну людину (Письмен. зблизька, 1958, 41);

— Доки ми будемо виховувати людей.. «по етапах?» Доки ми будемо двоїти поняття формування людської душі? (Мур., Свіже повітря.., 1962, 59).

2. неперех., діал. Лицемірити.

Цей не з гнучкохребетних, ніколи двоїти не буде (Стельмах, Правда.., 1961, 284).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. двоїти — двої́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. двоїти — двою, двоїш, недок. 1》 перех. Ділити надвоє; роздвоювати. 2》 неперех., діал. Лицемірити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. двоїти — див. обманювати Словник синонімів Вусика
  4. двоїти — ДВОЇ́ТИ (ділити надвоє), РОЗДВО́ЮВАТИ. — Док.: роздвої́ти. Доки ми будемо виховувати людей.. "по етапах"? Доки ми будемо двоїти поняття формування людської душі? (І. Муратов); Ця звістка роздвоїла страйкарів. Одні хоч і зараз ладні були ставати до роботи. Словник синонімів української мови
  5. двоїти — Двої́ти, двою́, дво́їш, дво́їть; дво́ять; двій, дві́йте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. двоїти — Двоїти, двою, двоїш гл. 1) Двоить. 2) Дѣлать или говорить одинъ разъ такъ, а другой — иначе. Він раз каже так, а раз инак: він сам двоїть. Екатер. у. Словник української мови Грінченка