декламатор
ДЕКЛАМА́ТОР, а, ч.
1. Той, хто виступає з декламацією.
Подекуди помітно засмучених декламаторів (Вас., І, 1959, 314);
[Горбунов:] Представитись дозвольте. Горбунов Іван! Артист, письменник, декламатор! (Тич., І, 1957, 303);
Першими виступили декламатори. Потім голосистий Дімка.. проспівав дві пісеньки (Збан., Старший брат, 1952, 53).
2. перен. Збірник віршів для декламування.
Не ввійшли сюди [у збірник] також дрібнички «Хмари», «Утома», «Самотній», що появилися в декламаторі «Розвага» та альманасі «З потоку життя» (Коцюб., III, 1956, 287).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- декламатор — деклама́тор іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- декламатор — -а, ч. 1》 Той, хто виступає з декламацією. 2》 перен. Збірник віршів для декламування. Великий тлумачний словник сучасної мови