десантник

ДЕСА́НТНИК, а, ч. Боєць десантної групи, учасник десанту.

Серед десантників з’явилися перші поранені (Ю. Янов., II, 1958, 389);

// Військовослужбовець десантних військ.

Триста товаришів стояли тут у залі пліч-о-пліч, триста танкістів, артилеристів, десантників (Довж., І, 1958, 333).