джерготати

ДЖЕРГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ДЖЕРГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Те саме, що деренча́ти.

Тихенько, по-джмелиному, джерготів дріт, тонко-тонко скреготали обценьки й ножиці (Коз., Серце матері, 1947, 53);

// Цвірінькати, щебетати, цвірчати, сюрчати (про птахів і комах).

Щебечуть і джерготять пташки та шурхають ящірки в траві (Вовчок, І, 1955, 100);

Заходилися цвірінчати, джерготіти, путькати різні птахи (Ю. Янов., І, 1954, 291).

2. Говорити швидко, нерозбірливо або незрозуміло.

Харитон крутився біля них дзигою і джерготів Данилові в вухо (Смолич, Мир.., 1958, 21);

Дівчатка і почали вбиратись.. Джергочуть коло мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Вовчок, І, 1955, 5).