1. Словник української мови в 11 томах

дзеркальце

ДЗЕ́РКАЛЬЦЕ, я, с.

1. Зменш. до дзе́ркало 1.

На подвір’ї шахти 3 нею ми зустрілись — Дівчина в маленьке Дзеркальце дивилась (Бойко, Про 17 літ, 1958, 19);

*У порівн. І небо, зорі, хмари — все видно було у чистій воді, як у дзеркальці (Мирний, V, 1955, 350).

2. перен. Блискуча пігментна долька, смужечка і т. ін. на пір’ї птахів або на тілі комах.

Крила [качок] темно-бурі з такими ж дзеркальцями, як і в качурів у весільному наряді (Птахівн., 1955, 37);

На нижній поверхні черевця бджоли є гладенькі, безволосі діляночки, які називаються дзеркальцями (Зоол., 1957, 64).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзеркальце — дзе́ркальце іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. дзеркальце — -я, с. 1》 Зменш. до дзеркало 1). 2》 перен. Блискуча пігментна долька, смужечка і т. ін. на пір'ї птахів або на тілі комах. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дзеркальце — див. дзеркало Словник синонімів Вусика
  4. дзеркальце — Дзе́ркальце, -ця, -цю; -льця, -лець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. дзеркальце — Дзеркальце, -ця с. ум. отъ дзеркало. Словник української мови Грінченка