дивно
ДИ́ВНО. Присл. до ди́вний.
Якось він дивно прозивався, але ми називали його «Йойна з трьома бородами» (Фр., IV, 1950, 10);
Не беріть мені за зле, коли я у Львові поводилась дивно і проявляла видиму байдужність до того, що повинно інтересувати мене (Л. Укр., V, 1956, 354);
Станеш на краєчку Шевченкової гори і перед очима розстилаються дивно гарні картини за Дніпро, вгору і вниз по Дніпру (Н.-Лев., II, 1956, 384);
// у знач. присудк. сл.
— Як ми зайшли сюди, тобі не знати. Нам дивніше, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (Вас., II, 1959, 424);
Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм.. всім пригнобленим і бідним руку подаєм! (Тич., І, 1957, 167).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дивно — (з незвичністю) навдивовижу, незвично, чудно// на диво. Словник синонімів Полюги
- дивно — ди́вно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- дивно — пр., в дивовижу, навдивовижу, ід. ти скажи; чудно < всі мож. пох. від ДИВНИЙ; ПР. СЛ. дивина, диво, дивовижа. Словник синонімів Караванського
- дивно — Присл. до дивний. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дивно — ДИ́ВНО, ЧУ́ДНО, ДИВОВИ́ЖНО, НАВДИВОВИ́ЖУ, ЧУДЕРНА́ЦЬКО (ЧУДЕРНА́ЦЬКИ), НЕЗВИ́ЧНО, НА ДИ́ВО, НА ПРОДИ́ВО розм., ДИВО́ЧНО розм. Мов намальований сіяв (гість), І став велично на порозі, І, уклонившися, вітав Марію тихо. Їй, небозі, Аж дивно, чудно (Т. Словник синонімів української мови