1. Словник української мови в 11 томах

дирчання

ДИРЧА́ННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням дирчати і звуки, утворювані цією дією.

Дряпає нерви дирчання якогось листа заліза нд старому дахові будинку (Василь Еллан, II, 1958, 16);

Чулося дирчання автоматів (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 59).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дирчання — дирча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. дирчання — -я, с., розм. Дія за знач. дирчати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дирчання — ДИРЧА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. дирча́ти і звуки, утворювані цією дією. Юдко врочисто взяв у руки віжки, щільніше натовкмачив на голову кашкета, вйокнув, зацмокав, і “файтон” [фаетон] брязкотом... Словник української мови у 20 томах