дичавина
ДИЧА́ВИНА, и, ж., розм. Те саме, що дичина́ 2: глушина.
[Юнак:] Пустиня навкруги, дичавина, живої душі немає й близько (Вас., Незібр. тв., 1941, 147);
— Ех, сюди б [у тайгу] машину дати, рейки прокласти, щоб гудок паровоза враз розбуркав цю мертву дичавину! (Донч., II, 1956, 35).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дичавина — дича́вина іменник жіночого роду глушина розм. Орфографічний словник української мови
- дичавина — -и, ж., розм. Те саме, що дичина 2); глушина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дичавина — ГЛУШИНА́ (віддалені від культурних центрів місця), ЗА́КУТОК, ГЛУХИ́Й КУТО́К, ГЛУХИ́Й ЗА́КУТОК, ПУ́ЩА, БЕЗЛЮ́ДДЯ, ГЛУХОМА́НЬ розм., ЗА́КУТЕНЬ розм., ДИЧИНА́ розм., ДИЧА́ВИНА розм., ВЕДМЕ́ЖИЙ ЗА́КУТОК розм., ВЕДМЕ́ЖИЙ КУТ розм., ЗАКУ́ТИНА діал. Словник синонімів української мови