дичавіти

ДИЧА́ВІТИ, ію, ієш, недок.

1. Набувати первісного, природного стану; ставати диким (у 1 знач.).

— Свині до самого різдва відгодовуються в лісах, аж дичавіють (Стельмах, Хліб.., 1959, 96);

// Ставати спустошеним, запустілим.

Дичавіла вона [країна], ставала пустелею, як її кам’яниста земля, занехаяна землеробом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 594).

2. Відвикати від людей.

Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якої принади, щоб залучити їх до хати (Вас., IV, 1960, 10).