дишло

ДИ́ШЛО, а, с. Те саме, що ди́шель.

Незабаром рослі балагульські коні, розгойдуючи біля дишла масивний дзвоник, везли до Кракова пана підполковника (Стельмах, II, 1962, 256);

— Голос великий [у гармати] та розум малий, а треба так, щоб як те дишло — куди повернеш, туди й вийшло (Панч, Іду, 1946, 32);

— А в лобогрійці дишло поламане! (Вишня, І, 1956,379);

*Образно. Поламане вже дишло прийдеться [Гітлеру] повертати на Берлін (Гонч., Вибр., 1959, 154).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дишло — ди́шло іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. дишло — Дишло: — товста міцна жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней [52] Словник з творів Івана Франка
  3. дишло — А, с. Висока людина. Словник сучасного українського сленгу
  4. дишло — -а, с. Те саме, що дишель. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дишло — Дишель Словник чужослів Павло Штепа
  6. дишло — як із ди́шла гарма́та. Дуже поганий, нікудишній. Мене ж по тилах протримали всю війну, бо з мене вояка, як із дишла гармата (Є. Гуцало). Фразеологічний словник української мови
  7. дишло — ДИ́ШЕЛЬ (груба жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней; елемент колісного сільськогосподарського реманенту), ДИ́ШЛО, ВИ́РЛО діал.; ВІЙЯ́ (у воловому возі); ВІ́ЙЦЕ заст. (в упряжі плуга між двома парами волів). Словник синонімів української мови