дишло
ДИ́ШЕЛЬ (груба жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней; елемент колісного сільськогосподарського реманенту), ДИ́ШЛО, ВИ́РЛО діал.; ВІЙЯ́ (у воловому возі); ВІ́ЙЦЕ заст. (в упряжі плуга між двома парами волів). Він мав усе лиш одного коня і малий візок з дубовим дишлем (В. Стефаник); Провалилася їхня тачанка на мосту.. Дишло поламане, збруя порвана (О. Гончар); Запрягали коняку до привода кінної молотарки, коняка ходила по колу, тягла вирло (Ю. Яновський); Правлячи війям, Дмитро здає назад воли (М. Стельмах); Старий Кажан, схопивши дубове війце,.. з силою махнув ним у повітрі (І. Цюпа).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дишло — Дишло: — товста міцна жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней [52] Словник з творів Івана Франка
- дишло — ди́шло іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- дишло — -а, с. Те саме, що дишель. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дишло — Дишель Словник чужослів Павло Штепа
- дишло — А, с. Висока людина. Словник сучасного українського сленгу
- дишло — як із ди́шла гарма́та. Дуже поганий, нікудишній. Мене ж по тилах протримали всю війну, бо з мене вояка, як із дишла гармата (Є. Гуцало). Фразеологічний словник української мови
- дишло — ДИ́ШЛО, а, с. Те саме, що ди́шель. Незабаром рослі балагульські коні, розгойдуючи біля дишла масивний дзвоник, везли до Кракова пана підполковника (Стельмах, II, 1962, 256); — Голос великий [у гармати] та розум малий, а треба так... Словник української мови в 11 томах