дишель
ДИ́ШЕЛЬ (груба жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней; елемент колісного сільськогосподарського реманенту), ДИ́ШЛО, ВИ́РЛО діал.; ВІЙЯ́ (у воловому возі); ВІ́ЙЦЕ заст. (в упряжі плуга між двома парами волів). Він мав усе лиш одного коня і малий візок з дубовим дишлем (В. Стефаник); Провалилася їхня тачанка на мосту.. Дишло поламане, збруя порвана (О. Гончар); Запрягали коняку до привода кінної молотарки, коняка ходила по колу, тягла вирло (Ю. Яновський); Правлячи війям, Дмитро здає назад воли (М. Стельмах); Старий Кажан, схопивши дубове війце,.. з силою махнув ним у повітрі (І. Цюпа).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дишель — Ди́шель: — товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними [54] Словник з творів Івана Франка
- дишель — ди́шель іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- дишель — -шля, ч. Товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними. || Така ж жердина у колісному сільськогосподарському інвентарі для з'єднання його з трактором або іншою машиною. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дишель — ди́шель вул., вульг. чоловічий статевий орган (ст)|| = будуляк Лексикон львівський: поважно і на жарт
- дишель — Ди́шель, ди́шля, -шлеві, -шлем; ди́шлі, -шлів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дишель — ДИ́ШЕЛЬ, шля, ч. Товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними. Він мав усе лиш одного коня і малий візок з дубовим дишлем (Стеф., І, 1949, 61); *Образно. Словник української мови в 11 томах
- дишель — Дишель, -шля м. Дышло. Н. Вол. у. Без дишля, без дуги: куди захочем, туди й поїдем — я і ти. Ном. стр. 302. № 431. Словник української мови Грінченка