1. Словник української мови в 11 томах

добряче

ДОБРЯ́ЧЕ, розм. Присл. до добря́чий.

— Ну, та й добряче сидіти: є куди простягти ноги й спиною об віщо обпертись, — подумав Пилипко (Мирний, IV, 1955, 301);

У районі Всі його добряче знають (Дор., Літа.., 1957, 158).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. добряче — добря́че прислівник незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  2. добряче — розм. Присл. до добрячий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. добряче — ДО́БРЕ (так, як слід), ХО́РОШЕ, ГА́РНО, СЛА́ВНО, ГАРА́ЗД, ГО́ЖЕ, ВДА́ЛО (УДА́ЛО), ПО-ЛЮ́ДСЬКОМУ (ПО-ЛЮ́ДСЬКИ), ПОРЯ́ДНО рідше, ДО ЛА́ДУ́, НА СЛА́ВУ розм., ДОБРЯ́ЧЕ підсил. розм., ЗДО́РОВО розм., ЛА́ДНО розм., ЛЕ́ПСЬКО розм., ПО-БО́ЖОМУ розм., ФА́ЙНО діал. Словник синонімів української мови
  4. добряче — Добря́че, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. добряче — Добряче нар. Очень хорошо. Усе воно було собі добряк, тілько що ж? жінка сього чоловіка вередлива була. Рудч. Ск. II. 174. Словник української мови Грінченка