добутий

ДОБУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до добу́ти.

Начальник табору виставив полоненика за ворота разом з папірцем, добутим журналістом для земляка (Ю. Янов., II, 1954, 62);

В головах у нього стояла блискуча, добута в бою угорська шабля (Гончар, III, 1959, 195);

На роботу їх не взяли, бо труднощі з перевезенням добутого соку [каучуку] примусили хазяїна плантацій скоротити розробки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 164);

// добу́то, безос. присудк. сл.

Зараз буде добуто вогонь — способом, яким його добували ще прадіди та діди (Смолич, Мир.., 1958, 159);

Штучним способом тепер добуто близько 700 радіоактивних ізотопів (Наука.., 11, 1956, 16).