довідник
ДО́ВІ́ДНИК, а, ч. Книжка, що містить короткі відомості з певних питань.
Щоб полегшити водіння морських суден і літаків, в СРСР видаються спеціальні довідники, які містять на даний рік різні потрібні відомості про небесні світила (Астр., 1956, 41);
В руках дівчина тримала довідник «По Кавказу» (Трубл., II, 1955, 113).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- довідник — дові́дник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- довідник — [доув'ідниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў і [дов'ідник] -ниека, м. (на) -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
- довідник — -а, ч. 1》 Упорядкований предметний матеріал, книжка, що містить узагальнені, стислі відомості з певних галузей науки, професій тощо. Довідник з фізики. Довідник мисливця. 2》 У системах обробки інформації – таблиця ідентифікаторів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- довідник — ходя́чий дові́дник. Той, хто має різнобічні знання і може завжди відповісти на будь-яке питання. У нього була дивовижна пам’ять. Дільничний обліковець називав його “ходячим довідником” і не раз звертався до Сої, коли треба було уточнити якусь цифру чи день якоїсь події (Д. Ткач). Фразеологічний словник української мови
- довідник — ДОВІ́ДНИК (книжка, що містить короткі відомості з певних питань), ПОСІ́БНИК рідше; ПРОСПЕ́КТ (рекламний); ПРЕЙСКУРА́НТ (цін). Командир відклав довідник навігатора, який знав напам'ять, але чомусь тримав при собі (В. Словник синонімів української мови