довідуватися

ДОВІ́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ДОВІ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.

1. про кого — що, з спол. що і без додатка. Одержувати відомості про кого-, що-небудь; дізнаватися.

Сумно, що я тільки уривками довідуюсь про ваші справи (Л. Укр., V, 1956, 98);

Лаврінові діти довідались, що та груша не дядькова, хоч стоїть у дядьковому городі, а батькова (Н.-Лев., II, 1956, 377);

Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном (Довж., Зач. Десна, 1957, 462);

// Дізнаватися про щось таємне, що приховується від інших; вивідувати.

[Галя:] Як почав [батько] допитуватись, та довідуватись, та силувати йти за того поганця (Мирний, V, 1955, 191);

Вислана вперед розвідка намацала ворога в селі Петрівці і довідалась, що тут зібрані його головні сили (Панч, II, 1956, 335).

2. до кого — чого. Заходити куди-небудь з метою дізнатися про кого-, що-небудь, провідати когось.

— А ти усе до своєї хати довідуйсь, не забувай (Вовчок, VI, 1956, 225);

Чіпка, запаливши люльку, вийшов до скотини довідатись (Мирний, II, 1954, 241).

3. чого, рідко. Зазнавати на власному досвіді; пізнавати.

Котилося через поле Перекотиполе — Довідаться щастя й горя Край Чорного моря (Гл., Вибр., 1957, 176).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me