1. Словник української мови в 11 томах

докучати

ДОКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док. Повторюванням, одноманітністю дій, слів і т. ін. неприємно вражати; набридати.

Він довгі літа докучав панові різними процесами (Фр., III, 1950, 266);

Він часто докучав дидаскалам [учителям], розпитуючи їх, що означає те чи те (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316);

Докучила баба своїми словами дідові (Ів., Укр.. казки, 1950, 89);

// перен. Не давати спокою, мучити, турбувати (про почуття, хвороби, думки і т. ін.).

Голод почав йому докучати і разом з голодом почала злість підступати під серце (Фр., IV, 1950, 72);

Не міг зразу одповісти на Ваш останній лист, серце так докучало, як ніколи перше (Коцюб., III, 1956, 379).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. докучати — докуча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. докучати — Надокучати, набридати, обридати, настирюватися, о. гризти голову, с. остогидати, осточортівати, док. остобісіти; (навмисне) дозоляти, доїдати, ДОШКУЛЯТИ, ДОПІКАТИ, надозоляти, грати на нерви. Словник синонімів Караванського
  3. докучати — -аю, -аєш, недок., докучити, -чу, -чиш, док. Повторюванням, одноманітністю дій, слів і т. ін. неприємно вражати; набридати. || перен. Не давати спокою, мучити, турбувати (про почуття, хвороби, думки і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. докучати — див. набридати Словник синонімів Вусика
  5. докучати — МУ́ЧИТИ кого (завдавати мук, фізичних або моральних страждань; бути причиною, джерелом страждань), БОЛІ́ТИ кому, кого; КАТУВА́ТИ, ЗАКАТО́ВУВАТИ, МОРДУВА́ТИ, ЗАМОРДО́ВУВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ... Словник синонімів української мови
  6. докучати — Докуча́ти, -ча́ю, -ча́єш, -ча́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)