доленька
ДО́ЛЕНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до до́ля¹ 1.
Доленько моя! Не дай мені вік дівувати (Шевч., II, 1953, 147);
Чи знайду я коли-небудь Власну доленьку, Чи все тягти чуже ярмо Та неволеньку? (Граб., І, 1959, 111);
Видно, моя доленька Вже така, Що я стала жінкою Гірника (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 42).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- доленька — до́ленька іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- доленька — -и, ж., нар.-поет. Пестл. до доля I 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- доленька — лиха́ (гірка́, щерба́та і т. ін.) до́ля 1. чия. Хто-небудь нещасливий, безталанний. — А давно ж вони (Лящі) померли, бабусю? — Давненько, моє серце ..— Се, мабуть, чи не до них (до Лящів) ішла? — До їх, бабусю, та лиха моя доля (Марко Вовчок). Фразеологічний словник української мови