1. Словник української мови в 11 томах

допит

ДО́ПИТ, у, ч., юр. Опитування обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка для з’ясування чого-небудь.

Увесь час інформували мене, як іде допит (Вас., IV, 1960, 34);

Довго тривав допит свідків, аж набридло Явдосі чекати (Донч., III, 1956, 13);

*У порівн. Мій товариш голосно хлюпає розквашеним носом, відповідає, немов на допиті (Збан., Єдина, 1959, 115).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. допит — до́пит іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. допит — [допиет] -ту, м. (на) -т'і, мн. -тие, -т'іў Орфоепічний словник української мови
  3. допит — -у, ч., юр. Опитування обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка для з'ясування чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. допит — ДО́ПИТ перев. юр., ВИ́ПИТ розм., О́ПИТ заст. Другий день під перехресним вогнем суддів і прокурора тривав допит підсудних (В. Козаченко); (1-й гребець:) Бачите, виходить так, що ми оце перевезли, а щоб як піде діло на опит, то й не знаємо, кого перевезли. Словник синонімів української мови
  5. допит — До́пит, -ту, -тові, на -ті; до́пити, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. допит — Допит, -ту м. Допросъ. І силою, і правдою великий, нікому він на допит не відкаже. К. Іов. 83. Словник української мови Грінченка