1. Словник української мови в 11 томах

допитувати

ДОПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех. і неперех. Настійливо розпитувати про що-небудь.

[Яким:] Як почали на весіллі допитувать: мовчить, мовчить, як води в рот набрала (Кроп., II, 1958, 358);

— З ким же ти прийшов? — допитував дехто у Івася (Мирний, І, 1954, 259);

Тісніше оточили люди секретаря, слухають, допитують та радіють (Шиян, Партиз. край, 1946, 129).

2. перех. Робити допит.

Штабний офіцер з молдаванином-перекладачем допитував полонених, захоплених сьогодні (Гончар, І, 1954, 47);

— Слідство мало нагоду мене допитати (Ле, Міжгір’я, 1953, 290).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. допитувати — допи́тувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. допитувати — Розпитувати, випитувати, жм. брати опит; (підсудного) робити допит кому, сов. знімати допит з кого. Словник синонімів Караванського
  3. допитувати — -ую, -уєш, недок., допитати, -аю, -аєш, док. 1》 перех. і неперех. Настійливо розпитувати про що-небудь. 2》 перех. Робити допит. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. допитувати — ВИПИ́ТУВАТИ (наполегливо, настирливо звертатися до когось із запитаннями, намагаючись дізнатися про кого-, що-небудь), ДОПИ́ТУВАТИ, ДОПИ́ТУВАТИСЯ, ВИДОБУВА́ТИ, ВИТЯГА́ТИ розм., ВИТЯ́ГУВАТИ розм. (докладаючи зусиль, примушувати дати відповідь). — Док. Словник синонімів української мови
  5. допитувати — Допитувати, -тую, -єш сов. в. допитати, -таю, -єш, гл. 1) Допрашивать, допросить. 2) Разспрашивать, разспросить. Глухий не дочує, так допитая. Ном. №8565. Словник української мови Грінченка