1. Словник української мови в 11 томах

дорікнути

ДОРІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до доріка́ти.

Поки обгонили їх косарі, помовчали дівчата. Потім Марійка обережненько дорікнула Оксані (Головко, І, 1957. 115);

— Коли вже на те пішло, — повернувся він до кошового, — що всякий нехтує козацькою честю, то не дорікне вже ніхто мені (Довж., І, 1958, 254).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дорікнути — дорікну́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. дорікнути — -ну, -неш, док. Однокр. до дорікати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дорікнути — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ... Словник синонімів української мови
  4. дорікнути — Дорікати, -каю, -єш, одн. в. дорікнути, -ну, -неш сов. в. дорікти, -речу, -чеш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. З світу Божого жене, дорікає, що я батькова дочка. МВ. І. 123. Дорік парубок гірко. Федьк. Мені за вас люде дорікають. Мнж. 104. Словник української мови Грінченка