дотлівати
ДОТЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОТЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Закінчувати тліти.
В каміні дотлівали поліна (Н.-Лев., IV, 1956, 239);
У Македонових руках дотлівав вогник цигарки (Шиян, Гроза.., 1956, 331);
*Образно. Дотліває життя, як сумний каганець; Жити ж хочеться, хочеться! (Граб., І, 1959, 362);
Довгий робочий день літній уже дотліває (Дн. Чайка, Тв., 1960, 152).
2. Закінчувати розкладатися; догнивати.
Тута ж [у рову] іноді і дохла собака або кішка дотлівали (Мирний, IV, 1955, 14).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me