дощити
ДОЩИ́ТИ, щи́ть, недок., безос., розм. Падати, йти (про дощ).
З віконця гляну — лишенько та й годі, хоч би мороз — та ні — усе дощить… (Мур., Багаття, 1940, 59);
Де вулиці були немощені, того літа можна було теж досить вільно ходити, бо давненько не дощило (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 535).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дощити — дощи́ти дієслово недоконаного виду безос., розм. Орфографічний словник української мови
- дощити — -щить, недок., безос., розм. Падати, йти (про дощ). Великий тлумачний словник сучасної мови
- дощити — ІТИ́ (ЙТИ) (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИ розм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИ розм. (про дощ — безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм., ДРОБИ́ТИ рідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- дощити — Дощи́ти, -щи́ть, -щи́ло Правописний словник Голоскевича (1929 р.)