дракон

ДРАКО́Н, а, ч.

1. У міфології багатьох народів — потвора, чудовисько у вигляді крилатого вогнедишного змія, що пожирає людей і тварин.

Все тріщало, ламалось і бухало полум’ям, немов там на життя й смерть бились розпечені дракони (Коцюб., І, 1955, 265);

Він.. тихо розповідає про книжки, які колись читав. Це було щось краще за казку, в них [книжках] не було відьом, зміїв і драконів (Цюпа, Три явори, 1958, 11);

*У порівн. Гей, до зброї! бийте в дзвони! Будьте смілі, як дракони! (Олесь, Вибр., 1958, 115);

Довгі пасма густого смоляного диму потяглися в повітрі чорним драконом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 138).

2. перен. Про жорстоку, безжалісну людину.

[Алілуя:] Дракон!Добре, хоч повіявся у Москву. Хай летить, хай! Там йому кінець один (Дмит., Дівоча доля, 1960, 64).

3. Деревна ящірка деяких тропічних країн, яка може літати.

З рептилій слід ще назвати оригінальну ящірку — літаючого дракона (Посібник з зоогеогр., 1956, 81).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Дракон — Драко́н 1 іменник чоловічого роду, істота історична особа Драко́н 2 іменник чоловічого роду сузір'я Орфографічний словник української мови
  2. дракон — (мітичний) <�семиголовий> змій, потвора, страхіття, страховище, страховисько, біб. левіятан <сов. левіафан>; (водяний) гідра. Словник синонімів Караванського
  3. дракон — [дракон] -на, м. (на) -н'і/-нов'і, мн. -ние, -н'іў Орфоепічний словник української мови
  4. дракон — -а, ч. 1》 У міфології багатьох народів – потвора, чудовисько у вигляді крилатого вогнедишного змія. 2》 перен. Про жорстоку, безжалісну людину. 3》 Деревна ящірка деяких тропічних країн, яка може літати. 4》 Сузір'я в Північній півкулі неба. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дракон — Крилатогадь Словник чужослів Павло Штепа
  6. дракон — А, ч. Онаніст. Дракон хренов, бачили ми, чим ти в душі займаєшся! На долонях волосся не росте?:))) Словник сучасного українського сленгу
  7. дракон — драко́н (від грєц. δράκων – змій) 1. міф. Крилата вогнедишна потвора (змій), що чинить людям зло. 2. Рід ящірок родини агамових. Поширені переважно у Південній і Південно-Західній Азії. 3. Сузір’я в Північній півкулі неба. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. Дракон — VII ст. до н.е., афінський законодавець, кодифікатор звичаєвого права (621 до н.е.); за переказами, закони Д. відзначались винятковою суворістю (ск., смертна кара за дрібну провину), звідси вислів драконівські закони; більшість законів Д. відмінено за часів Солона. Універсальний словник-енциклопедія
  9. дракон — (аж) о́чі ро́гом кому і без додатка. У когось дуже незадоволений, насуплений, сердитий вигляд. — Хіба цей “Мручко” не сидів того року у сватовій хаті? Бігме, сидів. І людей не лякався... Такого плів, аж йому очі рогом (Ю. Фразеологічний словник української мови
  10. дракон — ДРАКО́Н (казкова крилата потвора), ЗМІЙ (ЗМІЯ́ рідше). З печери з грізним гуком і громом вискочив дракон (казка); — До тії удови, кажуть, змій унадився, огненний та хвостатий (Панас Мирний); До його кралася змія Крилатая, з сім'ю главами, З хвостом в верству, страшна, з рогами (І. Котляревський). Словник синонімів української мови
  11. дракон — (грец. — зіркий) Міфічна змієподібна тварина з крилами і хвостом. Символізував єднання землі й неба, уособлення стихій землі і повітря. Його монументальні скульптурні і живописні зображення мали місце в Ассірії, Індії, Китаї, Японії та інших країнах. Архітектура і монументальне мистецтво
  12. дракон — Дракон, -на м. Драконъ. А ті були фараони, кесарі — то погань! Погань лютая, безъ Бога, сказано, — дракони. Шевч. ІІ. 169. Дракон огнекрилатий. К. МБ. II. 137. Словник української мови Грінченка