дрівця
ДРІВЦЯ́, дрове́ць і дрі́вець, ДРОВЦЯ́, дрове́ць, мн. Пестл. до дро́ва.
Менший же братичок дрівця рубає (Чуб., V, 1874, 751);
На невістку скаже [мати]: — А внеси, доню, дрівець (Кв.-Осн., II, 1956, 237);
Мар’ян кладе дровця у піч, виймає кресало, кремінь і губку (Стельмах, Хліб.., 1959, 183);
Вона побігла до хліва, набрала там сухих дровець, почала розпалювати пічку (Шиян, Вибр., 1947, 87).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дрівця — дрівця́ множинний іменник Орфографічний словник української мови
- дрівця — дровець і дрівець, дровця, дровець, мн. Пестл. до дрова. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дрівця — Дрівця́, дріве́ць, -вця́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дрівця — Дрівця, -вець с. мн. ум. отъ дрова. Словник української мови Грінченка