1. Словник української мови в 11 томах

дубець

ДУБЕ́ЦЬ, бця́, ч.

1. Відламана (перев. тонка, гнучка) гілка без листя.

Клумби були штучно обтикані черепицею та обплетені дубцями з ліщини (Н.-Лев., III. 1956, 232);

На дубці, приткнутім до носа човна, майоріла біла полотняна хустка (Ле, Україна, 1940, 345);

Я мовчки одломив з верби молодий дубець — поганяти коня (Кос., Новели, 1962, 41).

2. рідко. Зменш, до дуб 1.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дубець — дубе́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. дубець — Прут, різка, хворостина, лозина, хмизина, хлудина; Р. дубок. Словник синонімів Караванського
  3. дубець — -бця, ч. 1》 Відламана (перев. тонка, гнучка) гілка без листя. 2》 рідко. Зменш. до дуб 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дубець — див. палиця Словник синонімів Вусика
  5. дубець — РІ́ЗКА (зрізана або поламана тонка, гнучка гілка), ПРУТ, ХМИЗИ́НА, ХВОРОСТИ́НА, ДУБЕ́ЦЬ, ДУ́БЧИК розм., ХЛУДИ́НА розм.; ЛОЗИ́НА, ЛОЗА́ розм. (із стебла лози); ХЛИСТ (для верхової їзди, дресирування звірів тощо). Словник синонімів української мови
  6. дубець — Дубець, -бця м. 1) Молодой дубъ. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молодцем. Грин. ІІІ. 168. 2) Прутъ, палочка. Треба назламувать дубців з усякого дерева. Грин. І. 180. Поэтому также — розга. Не дубцем, так лозиною. Ном. Треба його дубцем бить. Грин. ІІІ. 553. ум. дубчик, дубчичок. Словник української мови Грінченка