дуб’я
ДУ́Б’Я, я, с. Збірн. до дуб 1.
Як узяв той ведмідь дуб’я трощити; такі дуби вергає, що по півтора обіймища! (Укр.. казки, 1951, 179);
Страшенне дуб’я гордо повиганяло свої голови вгору, широко розпросторило гілки на всі боки (Мирний, IV, 1955, 315).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дуб’я — Дуб’я́, -б’я́, -б’ю́, -б’я́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)