дуля

ДУ́ЛЯ, і, ж., розм.

1. Літній сорт груш з великими солодкими плодами.

2. Плід цієї груші.

Це була його улюблена червонобока дуля (Довж., І, 1958, 66).

3. вульг. Стулена в кулак рука так, що великий палець просувається між вказівним і середнім, як знак зневажливого ставлення до кого-небудь.

Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче (Шевч., І, 1951, 129);

Він зсукав перед носом Вишневецького дулю (Панч, III, 1956, 443)

◊ Ду́лю з’ї́сти, вульг. — нічого не одержати, не дістати.

[Герцель:] Зробиш діло — візьмеш сто червінців, не зробиш — з’їси дулю! (К.-Карий, І, 1960, 143);

Ду́лю [з ма́ком] да́ти (показа́ти і т. ін.), вульг. — абсолютно нічого не дати, не зробити і т. ін.

— Що ж, хлопці, — тяг помалу хтось із хлоп’ячого гурту, — в базарі він нам покаже дулю та й тим одбуде: хай зараз дає [гроші] (Вас., II, 1959, 48);

— Що взамін дамо? — ..єхидно питає Іванишин і різко відповідає: — Дулю з маком! (Стельмах, Кров людська.., 1,1957, 20);

Ду́ля тобі́ (йому́, вам, їм і т. ін.) під (в) ніс — лайливий вираз на означення презирливої відмови, незгоди і т. ін.

Хоче [писар], щоб я замість Левка та пішла за нього! Нехай собі і в голові сього не покладає! Дуля йому під ніс, от що! (Кв.-Осн., II, 1956, 296);

[Рябина:] Дуля вам усім під ніс! Не боюсь я вас (Фр., IX, 1952, 79);

Ма́тері твої́й ду́ля — лайливий вираз на означення образи, незадоволення.

— Матері твоїй дуля! — ударивши по зашийкові воловика, сказав коваль і.. поволік його за собою на гору (Мирний, IV, 1955, 202).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

дуля

Значення в інших словниках