1. Словник української мови в 11 томах

дурка

ДУ́РКА, и, ж., розм. Жін. до ду́рень 1.

Чуючи від матері й брата трохи не щодня, «яка вона дурка, чиста дурка» — вона сама вірила тому (Мирний, IV, 1955, 118);

— Дурко, дурко, — каже дід, — чим же я тебе зобідив?(Барв., Опов.., 1902, 133).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дурка — ду́рка іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. дурка — -и, ж., розм. 1》 Жін. до дурень 1). 2》 жарг. Божевільня. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дурка — И, ж. 1. Психлікарня, Приблизно місяць її тримали у дурці (Л. Дереш). Одні казали, що вона звалила в Африку з якоюсь благодійною місією, інші — що в дурку у Франківськ (І. Карпа). 2. Божевілля, божевільна ідея. Словник сучасного українського сленгу
  4. дурка — (-и) ж. 1. мол.; жрм. Психіятрична лікарня. [Клава:] Та його ж у дурку треба! (Н. Ворожбит, Житіє простих); У дурці шизофреники їдять вареники (В. Словник жарґонної лексики української мови
  5. дурка — див. дурний Словник синонімів Вусика
  6. дурка — Дурка, -ки ж. Глупая, дурочка. Словник української мови Грінченка