дурненький

ДУРНЕ́НЬКИЙ, а, е.

1. розм. Те саме, що дурнува́тий 1.

Господиня побачила, що вона хоч і дурненька, але робоча й слухняна дівка (Мирний, І, 1954, 67).

2. Пестл. до дурни́й 1-3.

Стриба Рябко, вертить хвостом, Неначе помелом, І знай, дурненький, скалить зуби Та лиже губи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50);

[Сотник:] Стривай, стривай, простоволоса! Дурненька, де б же ти взяла Того барвінку заквітчатись? (Шевч., II, 1953, 166);

І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був (Л. Укр., III, 1952, 480);

Віоріка не знала, що таке метро, але замовчала.., а то буде [Ніколає] вважати її зовсім дурненькою (Чаб. Балкан. весна, 1960, 44);

І Майбородиха, і Галецька трошки якось повеселішали од тієї дурненької вихватки й розбалакались (Е.-Лев., IV, 1956, 304).