душевний

ДУШЕ́ВНИЙ, а, е.

1. Зв’язаний з внутрішнім психічним світом людини, її настроями, переживаннями та почуттями.

Певне, друга частина [перекладу] вийде ще гірше, бо я стратила душевну рівновагу (Л. Укр.. V, 1956, 168);

В Ганни були свої душевні турботи (Чорн., Визвол. земля, 1959, 37);

// Який викликає приємні почуття, приємно вражає.

[Ярина:] Ох, як я люблю душевні пісні (Корн., II, 1955, 101);

Почула, що чергує Артем Громов, і одразу її голос пом’якшав, помолодів, таким душевним став (Кучер, Чорноморці, 1956, 28).

∆ Душе́вні хворо́би — хвороби, викликані розладнанням психічної діяльності людини.

[Лікар:] По статистиці так виходить, що між одруженими людьми менше буває нервових і душевних хвороб (Л. Укр., II, 1951, 49).

2. Щирий, відвертий, сердечний.

З командиром дивізії вони були душевні друзі (Ле і Лев., Півд. Захід, 1950, 305);

І в мозолях рука його уперта Шукає, клеїть сірого конверта З листом душевним, писаним вночі (Мал., І, 1956, 186);

// Добрий, чулий (про людину).

Наш капітан Василь Петрович Білик Був простий і душевний чоловік (Мур., Ідуть.., 1951, 179).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me