душно

ДУ́ШНО.

1. рідко. Присл. до ду́шний.

Був дощ м’який, і гречка пахне душно (Рильський, І, 1956, 58).

2. у знач. присудк. сл. Про наявність духоти, жари де-небудь.

Сонце високо підбилося вгору; надворі стало душно (Н.-Лев., II, 1956, 174);

У хаті стало душно від самосаду, від розпарених кожухів (Мик., II, 1957, 287);

// Про відчуття духоти, жари ким-небудь.

Від прудкої ходи Остапові зробилося душно (Коцюб., І, 1955, 340);

Душно в шатному кунтуші, облямованому куницею (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29).