дядечко
ДЯ́ДЕЧКО, а, ч. Пестл. до дя́дько 1, 2.
В Удільнім відомстві, пригадую, служив Андріїв дядечко (Рильський, Поеми, 1957, 220);
— Що ж це сталося, дядечку?— з тривогою вчепилася [Надія] за дядька, шукаючи в його очах відповідь про головне, про батька (Ваш, Надія, 1960, 188);
— Попали [Параска з бабою] якогось чоловіка з дороги. Іди, дядечку, увести у закон дитину (Мирний, IV, 1955, 67).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me